Карпатське селище Кути

Історичні відомості про смт Кути

Перші згадки

Уперше Кути були згадані як населений пункт у 1448 році. У той час власником села був Міхал — Войнилівський шляхтич. Хоча деякі дослідники схиляються до інших дат, а саме 1427 та 1442 років.

Походження назви пояснюють географічним розміщенням села, у своєрідному куті, між горами Карпатами та р. Черемош. Вважають, що першими поселилися тут селяни, що зуміли втекти з різних сіл на Україні від гніту панщини. Вони поселилися у цьому передгір'ї, адже тут були доволі сприятливі умови для життя, ведення господарської діяльності, а саме скотарства.

Зрозуміло, що таке поселення виникло набагато швидше, ніж це змогли зафіксувати письмові джерела.

Історичні пам'ятки смт Кути

До сьогодні з історичних памяток у Кутах збереглися тільки залишки давнього городища (Х-ХІІІ ст.), віднайдені у 1930 році.

Чимало дослідників цілком обґрунтовано пов'язують появу цього поселення саме із процесом солеваріння (приблизно 1448 рік). Адже цей промисел став рушійною силою для зміцнення Галицько-Волинського князівства. Саме до цього князівства входили прикарпатські населені пункти, а серед них Уторопи, Коломия, Кути, Косів та ін.

Кути в Середні віки

У період середніх віків, відповідно до тогочасного адміністративного поділу, Кути увійшли до Снятинського староства Галицьких земель Руського воєводства Польського Королівства (тобто польських королівських маєтків). Це був 1565 р. Уже до середини XVI ст. в Кутах були солеварня і млин, а селяни мали у власності велику кількість овець та різної худоби.

На жаль, жителі Косова, Кутів та інших поселень, розташованих неподалік, часто зазнавали нищівних нападаів татарських та османських завойовників. Особливо ці набіги стали частішими у XVI–XVII століттях, найбільшої шкоди населення зазнавало під час ворожих нападів впродовж 1621–1624 років.

1648 рік позначився появою повстанських загонів селянсько-козацького війська, яке за підтримки косівчан і кутчан, які розгромили маєтки Шанявського — феодала Речі Посполитої.

Через рік, у 1649, тюдівці та кутяни здійснили напад на двір пана у Кутах. В 1673 р. на Кути напали османи. Важливу роль в організації оборони відіграв ватаг ополченців Білоголовий. Ці події добре змальовані у народних переказах, зокрема оповіді «Ватажок Білоголовий та турки». На жаль, бій з османами став для білоголового останнім, він загинув на полі бою.

Нарикінці XVII і на початку XVIII століття населення Кутів значною мірою зросло. Населений пункт займав доволі вигідне положення, саме тут був кордон між Молдовським князівством і Річчю Посполитою (васалом імперії Османів). Швидке поповнення населення в Кутах спричинили перетин шляхів торгівлі, сприятливий клімат, тому тут осіло чимало польських урядовців, шляхтичів та колоністів.

Саме в цей час у Кутах починають поселятися вірмени, що прибувають сюди із князівства молдови, адже змушені рятуватися на чужих землях від гніту османів. Переселенці займалися в основному розведенням худоби, торгували сіллю і м'ясними виробами, багато хто займався ремеслом — виготовляв шкіряне взуття і одяг. Шкіру перед цим вірмени обробляли у гарбарнях (чинбарнях). Також багато хто з них зайнявся городництвом і садівництвом.

Проте у XVIII столітті у сфері торгівлі вірмени були витіснені євреями. Єврейська громда в кутах дуже швидко зростала, євреї займалися не тільки торгівлею, але і лихварством.

Важливим для Кутів став 1715 рік, саме тоді Кути отримали магдебурзьке право, а разом з тим і право самоврядування, герб та інші привілеї. Відбулося це за сприяння і посередництва власника цього поселення — Юзефа Потоцького. Тогочасний герб Кутів мав вигляд змурованого замку із брамою і двома вежами. Одна із них була зруйнована (очевидно, це був символ тривалого бойового минулого поселення).

Три рази на рік у Кутах проходили ярмарки, а по вівторках та п'ятницях відбувалися місцеві торги, що приносили населеному пунктові чималі прибутки, які пізніше були використані для будівництва будинків адміністрації, публічних споруджень, каналізації, доріг тощо. Саме у цей час почалося відділення однієї з частин поселення — Старих Кутів — в іншу адміністративну одиницю.

Кути в часи Гайдамаччини

Варто згадати, що Кути і села, які розташовані неподалік, тісно пов'язуються з посиленим у 30-60-х рр. XVIII ст. опришківським рухом. Перші письмові згадки про опришків датовані саме початком XVIII століття. У цей час кутських шляхтичів громили опришківські загони Верби. Згодом цей рух почав синхронізовуватися з подіями, що відбувалися на Поділлі, Волині та Правобережній Україні — Гайдамаччиною. 1734 рік позначився селянським повстанням на Поділлі та Волині проти жорстокого панування Речі Посполитої, це повстання очолював сотник Верлан. Згодом, у 1739 році загін козаків, який проходив Покуттям, здійснив розгром маєтків Кутських багатіїв, а серед них — і кутського війта.

Впродовж 1738-1755 рр. опришківську боротьбу проти польського поневолення очолював у Карпатах та на Прикарпатті Олекса Довбуш. Навіть в пісні «Гаєм-гаєм зелененьким» є відомі усім рядки «щоби Кути не минути, до Косова повернути». На жаль, дуже потужна військова залога у Кутах не дозволила Довбушевим опришкам здобути це містечко.

Згодом, в 1750 році, на Правобережжі розгорілося чимале гайдамацьке повстання проти панського гніту Речі Посполитої. Це повстання очолили Тесля, Мочул, Письменний та інші.

Це повстання вдалося придушити тільки після об'єднання військових сил шляхти трьох воєводств: Волинського, Київського та Подільського. У цей самий період на околицях Кутів почали діяти загони Василя Баюрака. Саме він очолював місцевих опришків після загибелі Олекси Довбуша.

Загін цих народних месників був розбитий каральним загоном під керівництвом полковника Пшелуського в 1750 р. Захоплених у полон селян направили у Кути, де вони зазнали жорстоких катувань, проте так і не визнали себе винними і ніяким чином не виказали свій зв'язок із Васлем Баюраком. Тільки через чотири роки косовській та кутській шляхті вдалося вийти на слід Баюрака і впіймати його. Згодом опришка стратили у м. Станіслав.

У період Гайдамаччини (Коліївщини) Кути опинилися в зоні бойових дій загонів війська Барської конфедерації. Конфедерати дуже жорстоко поводилися з українським населенням, що співчувало гайдамакам і підтримувало опришків. Ці криваві події створили підґрунтя для Польщі в 1772 році. Після нього західноукраїнські землі, у тому числі й Кути, відійшли до складу Австрійської імперії.

Кути у складі Римської, Австрійської імперій та Австро-Угорщини

Той факт, що західноукраїнські землі належали до складу Австро-Угорщини, Священної Римської імперії та Австрійської імперії, є незаперечним твердженням того, що був тут і сприятливий вплив, який спричинив культурне і політичне піднесення, зумовив пришвидшений національний розвиток Галичини, що відігравала всеукраїнську роль у період царського гніту на Східній і Центральній Україні.

Після того, як Галичина була приєднана до складу Римської імперії (1772 рік) почалося зростання кількості німецьких переселенців у Кутах. Причиною стали патенти, які видали імператриця Марія Терезія (1 жовтня 1774 року) та імператор Йозеф ІІ (13 жовтня 1781 року). Саме ці документи стали запорукою отримання німецькими колоністами значних привілеїв: земельних наділів, звільнення від військової служби і шестирічного звільнення від сплати податків. Проте наплив німців у Кути згодом припинився через значну перенаселеність місцевості.

Кути в 1914–1918 роки

Чималих збитків та руйнувань зазнали Кути в період Першої Світової війни. Саме тут пролягала лінія російсько-австрійського фронту і постійно велися тривалі бої. Поселення двічі переходило з рук у руки. Майже половина міського чоловічого населення змушена була мобілізуватися до австрійської армії, інша частина — добровільно пішла до легіону УСС. Тривалі військові дії на околицях поселення і в самих Кутах спричинили примусову евакуацію більшої частини населення, частина людей добровільно покинула місто. Кількість жителів зменшилася до 3 тисяч осіб.

Кути в складі другої Речі Посполитої

У період з 1921 по 1939 роки кути входили до Польщі. Населення інтенсивно боролося з окупантами, був сформований загін УПА, який діяв на околицях Кутів, його чисельність перевищувала тисячу вояків. Через деякий час цей загін, роззброївши влітку 1920 року польську жандармерію Кутів, перейшов на Чехословацькі землі.

За рішенням Паризької мирної конференції (14 березня 1923 р.), Галичину приєднали до складу Польщі за умови надання цим землям автономії. Проте уряд Польщі не тільки не планував надати Галичині автономії, а ще й посилював заходи для припинення українського розвитку і проводив політику полонізації.

Цікавий факт, що на один день саме Кути стали столицею Речі Посполитої. Це було в день, коли у містечку проводилося засідання уряду на чолі із президентом Мосцицьким та Верховним головнокомандувачем маршалом Ридзом-Сміґли. Це засідання «прославилося» тим, що польському урядові не вистачило духу оголосити СРСР війну за напад. Уряд утік до Румунії, не виконавши союзницьких зобов'язань, арештувавши та інтернувавши членів уряду та польських утікачів.

Кути під час Другої Світової війни

В 1939 р. через Кути пролягав головний маршут відступу залишків армії поляків до Румунії. Чимало з тих, хто відступив, покінчували життя самогубством. Після того, як почалася радянсько-польська війна, до Кутів увійшли угорські війська (німецькі союзники), вони передали владу в руки німецької адміністрації. Під час цієї окупації знищили фактично усе населення євреїв.

Навесні 1944 р. Кути знову опиняються у зоні бойових дій, населений пункт позбавлений статусу міста. Тут встановили комуно-радянську владу. Загонами НКВД проводилися неодноразові облави, понад 30 жителів чоловічої статі без необхідної підготовки відсилали на фронт.

Згодом, у 1946 році, кількість населення Старих Кутів і Кутів поповнювалося за рахунок нових жителів-вигнанців із Надсяння та Лемківщини. 1945 рік позначився стратою в Кутах трьох воїнів УПА: Кричуна Михайла, Рудака Василя і Лазорика Михайла. Пізніше на місці страти встановили і освятили пам'ятний хрест.

Туристичні пам'ятки природи та відпочинок в Кутах

Сюди належать городище з періоду Київської Русі, вольєр у Дубинецьому урочищі. Також цікавими є соляні криниці, що знаходяться на вулиці Банській. Раніше саме вони були джерелом достатку селян — у них виварювали цінну на той час сіль. Також унікальними вважаються вапнякові виходи на південно-східному схилі г. Овид, які належать до третинного періоду і пісковикові відслонення з лівобережжя Черемошу та Каменецького урочища.

Біля села Кути протікає річка Черемош, у неї впадають такі потоки як Гнилиця і Каменець. Над селом здіймається гора Овидова (729 м), а також Хоминський хребет (879 м).

Усім, хто бажає вдало відпочити влітку у Карпатах, варто приїжджати у селище Кути, адже ця місцевість оптимальна для тих, хто бажає відпочивати на природі, але при цьому не відриватися на тривалий період від благ цивілізації. Не зважаючи на постійний розвиток, смт Кути залишається гуцульським населеним пунктом у карпатському передгір'ї — посеред мальовничої та красивої природи.

У Кутах є все необхідне і для любителів активного відпочинку: затишні садиби для оренди, ресторанчики і корчми. Також тут можна організувати гірські пішохідні маршрути.