Криворівня — «Гуцульські Атени»
Наша країна —наша гордість! Віками наші предки передавали з покоління в покоління народні звичаї, любов до мови та культури. В наш час традиції скоріше виняток, аніж норма. Місто з його різноманіттям давно загубило зв'язок з предками. Особливим місцем, в якому достеменно дотримуються і шанують традиції — село в Карпатах. Це там, де живуть привітні люди, сильні та вільні духом, вродливі та щирі — гуцули. Етнічна група українців, яка стала відомою на весь світ. А також їхнє рідне село — Криворівня.
Село знаходиться у Верховинському районі Івано-Франківської області. Знаходиться за сім кілометрів від районного центру Верховина. До села можна добратися з обласного центру маршруткою до Верховини, а звідти до Криворівні. Або ж маршруткою по дорозі до Косова вийти на зупинці в селі.
Розміщене поселення на річці Чорний Черемош, що є притокою річки Прут. Рельєф села — смужка рівнини у вигляді дуги, що нагадує підкову, навколо гори Довбушанка. Звідси і назва — Криворівня (крива рівня). Існує думка, що поселення засноване у 1654 році, так як цим роком датується перша згадка. Та за деякими джерелами, воно виникло набагато раніше.
Від холодних повітряних мас село захищають віками карпатські вершини: г. Громова, г. Тарнолка, г. Довбушанка, г. Синиці. Клімат в Криворівні унікальний не тільки чистим гірським повітрям, а й, порівняно, сухою та теплою погодою. Навколишні джерела славляться своїми цілющими властивостями. В цьому переконалася сама Леся Українка.
Карпатське село Криворівня
«Українські Афіни»
Особливість села не тільки в надзвичайному рельєфі, що за формою нагадує гірський амфітеатр, а й в духовно-культурному феномені. Свого часу відомий український дослідник Володимир Гнатюк назвав Криворівню «українськими Афінами». І справді, тут шукали натхнення і творили неперевершені класики ХХ століття: І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, О. Маковей, Г. Хоткевич, Л. Курбас, В. Гнатюк. Також, варто відмітити, що в цю «дику» та екзотичну місцевість, за тисячі кілометрів, не побоялася приїхати дружина А. Чехова — Ольга Кніппер.
У присілку Грушівка була побудована вілла першого президента України Михайла Грушевського.
Оселившись в Криворівні, Володимир Гнатюк запрошує сюди Івана Франка, який після відвідин села дванадцять років поспіль приїжджає сюди на відпочинок разом з усією сім'єю.
Тут здійснив свою мрію побувати в горах М. Коцюбинський. Ця поїздка стала для нього доленосною. Як сам згадує письменник, він «побував немов у казці». Протягом року Коцюбинський вивчає життя та побут гуцулів, фольклор, говірки, назви рослин. Всі свої знання та захоплення Михайло Коцюбинський відтворює у своєму геніальному творі «Тіні забутих предків.» Твір приносить славу не тільки Коцюбинському, а й не менш талановитому режисеру Сергію Параджанову, який у 1964 році зняв стрічку «Тіні забутих предків»
Криворівня, Хата-музей фільму «Тіні забутих предків»
За національністю Праджанов — вірменин. І його геніальність у тому, що він таки зумів відчути чужий для нього гуцульський колорит і, головне, передати його на екран. Місцеві жителі пам'ятають, як знімався фільм «Тіні…». У Криворівні досі живуть люди, які брали участь у зйомках і пам'ятають усе в деталях. Реалістичності фільму надавали гуцульські хати, в яких на той момент проживали, костюми, господарське начиння та й самі селяни. Унікальність стрічки в тому, що актори не грали роль, а просто жили, так ніби то не фільм, а буденність.
Із Криворівні Сергій Параджанов поїхав із розбитим серцем. Причарувала його гуцулка Ганна Чибанюк. Хоч і була в Параджанова дружина та син, режисер тричі посилав старостів до дівчини. Про цю історію нагадують кадри з фільму, де Ганна зіграла хоч епізодичні, зате яскраві ролі.
Так зусиллями двох геніїв була створена «народна енциклопедія Гуцульщини».
Пам'ятки архітектури села Криворівня
Криворіня унікальна тим, що майже кожна хата в селі — своєрідна пам'ятка гуцульської архітектури. Але є місця, які варто оглянути не тільки зовні, а й відчути весь місцевий колорит з середини.
Чудові пейзажі Карпат в Криворівні
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
До найціннішої пам'ятки належить церква Різдва Пресвятої Богородиці. Побудована вона у 1719 році, про це свідчить надпис, схований під дахом споруди, і вважається однією із найстаріших церков на Гуцульщині. За три століття храм пережив чимало бід, та, не зважаючи на це, завжди був відкритий. За переказами, церкву перенесли на пагорб з протилежного боку річки Чорний Черемош. Тому, насправді, не відомо чи 1719 рік є роком побудови храму.
У церкві зберігаються речі, яким більше двохсот років. Атмосфера храму унікальна і неймовірно зцілююча. Кожна «спрагла» душа віднайде свій внутрішній спокій. Складається враження, ніби в кожному куточку, у кожному предметі живе Святий Дух. А кожна вимовлена колись молитва захисним щитом огортає тіло. Тільки заради цього варто побувати тут.
Поряд з церквою, в такому ж стилі, побудована дзвіниця, датована 1818 роком.
Свого часу церкву відвідав метрополит Андрей Шептицький, який написав послання «До моїх любих гуцулів » на рідному для них діалекті. Про цю подію свідчить меморіальна дошка на стіні церкви.
Варто відвідати місцевий цвинтар неподалік церкви. Тут знайшли свій останній прихисток найвидатніші люди Криворівні. За похованнями можна прослідкувати всю історію села.
с. Криворівня, церква Різдва Пресвятої Богородиці
Музей «Гражда-хата»
Засновано 1995 року. Це типова оселя гуцулів — хата –гражда. Це ніби маленька фортеця: хата і прибудовані до неї господарські приміщення. Таким чином, виходить закритий двір. Хати в горах розміщувалися далеко одна від одної, а така «фортеця» захищала від хижаків та сильних вітрів. Музей цікавий для тих, хто хоче сповна пізнати гуцульський побут та традиції.
Музей Івана Франка
Літературно-меморіальний музей Івана Франка. На початку своїх подорожей у Криворівню Франко зупинявся у хаті знахаря Проця Мітчука. Пізніше письменник став гостювати у відомого різьбяра Василя Якіб'юка, в хаті якого тепер розміщується музей. У музеї зберігаються особисті речі Івана Франка: ліжко, стіл, стілець, сіті для риболовлі. Унікальним експонатом в музеї є старовинний дерев'яний міксер. Також тут можна побачити стіл, який був задіяний у зйомках стрічки «Тіні…». Крісло — розкладачка — особиста річ Михайла Коцюбинського. А ще тут можна побачити неймовірної краси гуцульську піч, оздоблену руками Олекси Бахматюка та крісло–розкладачку — особисту річ Михайла Коцюбинського.
До 150-річчя Івана Франка відкрито виставковий зал, де виставлені роботи майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Поруч з будівлею музею відкрито пам'ятник Каменяреві та обеліск, виготовлений місцевим майстром І. Марусяком.
У музеї відбуваються франкові читання, конференції, вечори, зустрічі.
с. Криворівня, музей Івана Франка
Музей «гуцульського Гомера» Параски Горицвіт
Долі Параски Плитки–Горицвіт не позаздрила б жодна душа. Про життя цієї дивовижної жінки можна писати книжки, знімати художні фільми. Завдяки батькові, дівчинкою вивчила іноземні мови. Та доля не передбачила для Параски звичайного жіночого щастя. Спочатку був німецький полон, пізніше через зв'язок з УПА отримала десять років сибірських таборів. Після повернення на Батьківщину почала брати активну участь у громадському житті. Через те, що особисте життя не склалося, Параска Горицвіт усамітнюється для виконання даної колись обіцянки — славити Божий Мир. Так в самотності і злиднях вона помирає.
Унікальність Параски Плитки–Горицвіт в її творчому доробку — картини, філософські твори, казки, зібрані гуцульський фольклор та діалекти. Письменниця залишила 150 своїх рукописних та надрукованих книг, які сама ілюструвала та зшивала. ЇЇ талант художниці порівнюють з майстерністю Катерини Білокур та Марії Приймаченко. Незважаючи на життєві труднощі, ця жінка не зламалася духом, чим дає приклад наступним поколінням. Для цього варто побувати в Криворівні.
Криворівня — місце, яке надихало найталановитіших майстрів ХХ ст. Гостинність та простодушність місцевих змушує повертатися сюди знову і знову. А неймовірної краси недоторкана природа заворожує, приносить в життя гармонію та спокій. Серед багатьох гірських сіл того краю Криворівня чи не єдине село, в яке цивілізація не дуже поспішає. Але саме тут відпочиваєш від мирської суєти та набираєшся життєвих сил. Мимовільно починаєш вірити в містичну мольфарську магію, яка присутня тут у кожному куточку.
