с. Микуличин, Івано-Франківська область

Микуличин — «манускрипт» карпатського краю

Карпатське село — місце, що поєднує в собі давні традиції та сучасний устрій, дику природу та бетонний асфальт, гордий волелюбний характер місцевих жителів та неймовірно теплу гостинність. Не зважаючи на великий наплив туристів з усієї України та не тільки, на вплив сучасних технологій, жителі Карпат залишаються вірними своїй любові до спадщини, яку так бережно передають з покоління в покоління. Прикарпатський край без сумніву найгостинніший!

Історія села Микуличин

Своїм корінням історія поселення сягає ще в древні часи, коли господарювали неандертальці (близько 40 тисяч років). Численні археологічні розкопки в поселенні та в навколишніх територіях урочищах Кливка і Чопа, Царина, Поляна, Жбир дозволяють не тільки дізнатися про історію місцевості, але і відчути її на дотик. Тут історія представлена знайденими підручними інструментами: різцями, наконечниками стріл у вигляді вербових листків, шкребками. Навіть не віриться, що колись тут мешкали люди, які виживали за допомогою полювання, будували дерев'яні конструкції, накриті шкірою справжнього мамонта!

Микуличин, світанок

Світанок в Микуличині

Перша згадка про поселення Микуличин датується 1412 роком. У 2012 році Верховною Радою України було прийнято рішення офіційного святкування 600-річчя найбільшого села в Європі. Також Укрпоштою було випущено серію марок, приурочених річниці.

За однією із версій, король Данило Галицький подарував за хорошу службу землі своєму воєводі Микулі. Існує легенда про походження назви села Микуличин. Якось повів воєвода Микула своє військо в гори на прогулянку. Та забарилися вони, і не знати звідки взялося вороже військо, яке оточило Микулу на гірській вершині. Не злякався хоробрий воєвода і до останнього подиху боровся з ворогами.

Опришківський рух

Перші опришки у верхів'ях річки Прут з'явилися ще в ХVІІ ст., коли вже стало нестерпним панування місцевої шляхти. Першими ватажками загону вважають селянина Нестора та Івана Пискливого. Та найбільшого страху зазнали багачі, коли в місцевих лісах появився невловимий Олекса Довбуш.

Вид на Микуличин з висоти пташиного польоту

Панорама Микуличина з висоти пташиного польоту

Микуличин за часів Довбуша

Тоді територією Микуличина вважалося все верхнє Попруття. Так поселення розташувалося на перехресті опришківської діяльності. Підтримка місцевими жителями опришків була неоціненною. Так як за загоном велося постійне «полювання», то жителі села при можливості надавали потрібну інформацію, та у разі потреби допомагали харчами. Так в присілку Луки, що біля Микуличина, через річку Прут був прилаштований місточок, через який переправлявся Довбуш з товаришами. Стежку, яку проходив ватажок в нас час називають «опришківською».

На території Микуличина проходив купецький шлях з Коломиї та Кут до Закарпаття. Багаті купці по цьому шляху переправляли свої товари, а микуличинці наймалися до них на роботу — перевозити товар. Невипадково на першій урядовій печатці села зоображений перевізник з навантаженим крамом конем. Шлях перетинав гірські хребти гори Рокити і Лісновів. Головним завданням опришківців було спостереженням за цим шляхом та за загонами смоляків, які переслідували загін Довбуша та грабували пастухів на полонинах.

Довбуш побував з візитом в присілку Царина, де тепер знаходится микуличинська школа. Там він змусив місцеве панство повернути зубожілим селянам відібрану худобу.

Цікавим фактом є те, що за Довбуша в Микуличині євреї не поселялися, адже ватажок на рівні з панами не злюбив корчмарів та лихварів.

Микуличинські ткачі забезпечили опришків чорними довгими петиками — накидками, що слугували і як покривала для сну. Також саме майстри з Микуличина виготовили знамениті топірці, які стали символом опришківського руху.

с. Микуличин, залізничний вокзал

Залізничний вокзал в Микуличині

Микуличин за Австро-Угорської імперії

За Австрії у Микуличині побудовано шосейну дорогу, діяли дві пилорами та скляна гута, де жителі села виготовляли листове скло.

Коли було скасована панщина, жителі Микуличина стали повноправними громадянами Австро-Угорщини. На радощах жителі встановили чималу кількість пам'ятників, приурочених цій події. До 1912 року серед микуличенців практично не було грамотних. В селі діяла читальня та малоефективна школа.

У 1901 році було відкрито перший в селі готель. В місцевого священика о. Тадея Галайчука львівське товариство «Народна Гостинница» орендувало віллу поблизу залізничного вокзалу.
У 1904 році в Микуличині було побудовано залізничну станцію.

Село в міжвоєнні роки

За Польщі село Микуличин було найбільшим поселенням у країні.
У 1928 році від Микуличина було від'єднано Ворохту і Татарів. Ворохта і Яремче отримали статус курортів.

Чудові пейзажі Микуличина

Чудові краєвиди Микуличина

Видатні постаті і Микуличин

Свого часу село відвідували Іван Франко, Василь Стефаник, дядько Лесі Українки Михайло Драгоманов та інші.

У 1890 році село відвідала англійська письменниця, шотландського походження М. Дові. Прожила письменниця в Микуличині цілий місяць, після чого з-під її пера вийшла книжка «Дівчина в Карпатах». В ній Дові описує своє захоплення микуличинським одягом, називає його найчарівнішим.

У 1912 році з візитом зі своєю сім'єю в Микуличин прибуває майбутній цісар Австро-Угорщини Карл Франс Габсбург. Для нього було організоване спеціальне полювання за глухарями.

Найтрагічніші сторінки свого життя переживає в Микуличині відома українська письменниця Ірина Вільде.У 1941-1942 роках лісничим у Микуличині був Е. Полотнюк — чоловік письменниці. Під час німецької окупації він був розстріляний нацистами.

Хоча навколо Микуличина розташовані не менш знамениті курорти, та мало котрий з них може похвалитися багатовіковою історією, незмінними віками традиціями та такою силою віри.

Микуличин, Карпати

Микуличин — гірське село в Карпатах

Туристичні принади Микуличина

Саме розташування села викликає захоплення. Микуличин знаходиться в середині Карпатского національного природного парку. Створений він був ще у 1980 році для збереження Чорногірських пралісів. Кожного, хто відвідає Микуличин, чекає справжня недоторкана природа: чисті джерела, вікові смереки, казкові поляни з цілющими і запашними травами, зелені полонини з кучерявими овечками. Свого часу Микуличин славився лікуванням овечою сироваткою.

Сакральна споруда в Микуличині — церква Святої Трійці, побудована ще в 1868 році. За свій довгий вік храм пережив безліч руйнувань та природних катаклізмів, та завдяки молитвам микуличинців зуміла вистояти до нашого часу. Унікальним витвором мистецтва вважається ікона, виконана відомим українським малярем ХІХ століття Корнилом Устияновичем.

Микуличин — чудесна відправна точка до знаменитих місць гуцульського краю.

Зовсім недалечко розташувалися гірські масиви Чорногора та Горгани, знамениті своїми принадними місцями.

Озеро Несамовите — одне з високогірних озер Карпат. Знаходиться на схилі гори Туркул (Чорногора). Славиться своїми легендами про те, що саме тут народжуються негода та град.

Карпати, озеро Несамовите

Озеро Несамовите

Гора Маковиця (Горгани) — одна з найвищих вершин біля міста Яремче. На самісінькій вершині височіють металевий хрест і вказівники відстаней до найближчих міст. На горі викопані окопи часів світових війн, тому часом можна знайти гільзи — сліди тодішніх бойових дій.

Стежка Довбуша — шлях, яким колись неодноразово проходив з опришками Довбуш. Особливо цікавим є камінь, на якому розташований кам'яний хрест. Кажуть, там знайшов свій останній спочинок ватажок опришківського руху Олекса Довбуш.

Від Микуличина стартують походи до справжніх перлин Карпат: найвищої гори Говерли, вершини Піп Іван, де знаходяться руїни найпершої обсерваторії, побудованої ще за Польщі; каньйону на річці Прутець Чемегівський, водоспаду Женецький Гук; вершин Хом'як та Ягідна, що за висотою під силу навіть сім'ям з дітьми.

У 2002 році в Микуличині була побудована справжня пивоварня. Тут варять натуральне «Гуцульське» пиво чотирьох сортів.

г. Говерла — найвища вершина України

Найвища вершина України — г. Говерла (2061 м)

Розташування с. Микуличин

Село Микуличин розташоване на берегах двох гірських річок Прут та Прутець Чемигівський, оточене, немов захисним щитом, горами та лісами, поселення являє собою ідеальне місце для тілесного та душевного зцілення. Тим паче, що відпочинок в Микуличині не тільки принесе море задоволення, а й допоможе суттєво зберегти родинний бюджет.